У середині ХХ століття поява ядерної зброї кардинально змінила підхід до планування великих міст. Архітектори та інженери почали замислюватися не лише про транспорт і комфорт, а й про виживання населення у випадку масштабної війни. Саме тоді підземні транспортні системи стали розглядати як потенційні бомбосховища.
Однією з ключових подій, що започаткувала нову епоху, стало створення атомної зброї Радянським Союзом. У 1950 році керівництво СРСР офіційно оголосило про наявність власної ядерної бомби. Насправді перше випробування відбулося ще 29 серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні. Там була підірвана бомба потужністю близько 22 кілотонн — приблизно такою ж була американська бомба, скинута на Нагасакі під час Другої світової війни.
Поява ядерної зброї в обох наддержав започаткувала перегони озброєнь і визначила логіку Холодної війни. У цей період військові стратеги почали активно готуватися до сценарію глобального ядерного конфлікту. Одним із головних питань стало те, як забезпечити виживання цивільного населення у великих містах. Саме тому в 1950–1960-х роках метро в багатьох містах СРСР почали будувати з урахуванням можливості використання як укриття. Підземні станції проєктували на значній глибині, а конструкції робили максимально міцними, щоб вони могли витримувати сильні бомбардування. Київський метрополітен у цьому сенсі вважається одним із найбільш захищених у Європі. Частина його станцій розташована на глибині від 50 до понад 100 метрів під землею. Така товща ґрунту здатна значною мірою послабити дію вибухової хвилі та зменшити вплив радіації.
Крім того, на багатьох станціях передбачені спеціальні герметичні затвори — масивні металеві двері, які можуть перекривати тунелі та захищати підземний простір від зараженого повітря. Найвідомішою станцією у цьому контексті є Арсенальна. Вона розташована на глибині понад 100 метрів і вважається однією з найглибших станцій метро у світі. Підземна платформа фактично знаходиться всередині масиву породи, що створює природний захист від зовнішніх впливів. Інженери радянського періоду враховували стратегічне значення цієї частини міста, адже поруч розташовані урядові установи. За різними оцінками, глибина та конструкція станції можуть значно зменшити наслідки потужного вибуху.
Ще однією станцією глибокого залягання є Шулявська. Вона розташована приблизно на глибині близько 90 метрів і також була спроєктована в період Холодної війни. Масивні залізобетонні конструкції та товща ґрунту над станцією здатні частково поглинати енергію вибухової хвилі. Станція Вокзальна розташована менш глибоко — приблизно на 40 метрах під землею. Проте навіть така глибина створює значний захисний шар. Завдяки потужним бетонним конструкціям і можливості герметизації вона також може виконувати функцію укриття. Попри це, фахівці наголошують, що метро не є повноцінним ядерним бункером. Рівень безпеки залежить від багатьох факторів — потужності боєголовки, відстані до епіцентру вибуху та технічного стану інфраструктури. Найбільшу небезпеку під час ядерного вибуху становить ударна хвиля, яка руйнує будівлі та інфраструктуру. Водночас підземні споруди можуть значно послабити її дію завдяки товщі ґрунту. Другим серйозним фактором є радіоактивні опади. Після вибуху в атмосферу підіймається велика кількість пилу й уламків, які стають радіоактивними та згодом осідають на землю. Саме цей радіоактивний пил становить одну з головних загроз для людей.
Підземні споруди можуть значно знизити рівень радіації, оскільки ґрунт і бетон працюють як природний захисний екран. Саме тому метро часто розглядають як одне з найбезпечніших місць у місті під час надзвичайних ситуацій. За оцінками міської влади, київський метрополітен здатний одночасно прийняти кілька сотень тисяч людей. Під час повітряних тривог станції вже використовуються як укриття, де тисячі мешканців столиці проводять години або навіть ночують під час масованих атак. Водночас метро має і свої обмеження. Більшість станцій не обладнані повністю автономними системами життєзабезпечення, запасами води чи їжі на тривалий час.
Саме тому у випадку масштабної катастрофи підземка може стати тимчасовим притулком, який дозволить людям пережити найнебезпечніші години після вибуху, коли рівень радіації та руйнівних факторів є максимальним.