Дискусії щодо можливого зниження мобілізаційного віку в Україні набувають дедалі гострішого характеру, викликаючи рішучий супротив із боку провідних науковців та фахівців у галузі народонаселення. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України Елла Лібанова публічно виступила із категоричною критикою подібних ініціатив, назвавши ідею відправки на фронт наймолодших громадян абсолютно недоцільною та самогубною для майбутнього держави. За словами науковиці, механічне розширення мобілізаційної бази за рахунок юнаків пов’язане з колосальними довгостроковими загрозами, головна з яких полягає в остаточному підриві репродуктивного та генетичного потенціалу нації. Спроби компенсувати нестачу особового складу за рахунок молодого покоління можуть призвести до непоправної катастрофи, наслідки якої перекреслять перспективи повоєнного відродження всієї країни.

Аналізуючи стан молодіжного прошарку суспільства, фахівчиня звернула увагу на недавні міграційні процеси та реальний мобілізаційний потенціал цієї вікової когорти. У серпні дві тисячі двадцять п’ятого року урядове рішення відкрило можливість безперешкодного виїзду за межі держави для молодих людей віком від вісімнадцяти до двадцяти двох років. За оцінками демографів, цим коридором могли скористатися близько ста тисяч юнаків, проте навіть такий відтік не створив критичного колапсу. Цей крок суспільство сприйняло неоднозначно – з одного боку, як суперечливе рішення в умовах війни, а з іншого – як акт відновлення справедливості щодо тих підлітків, які виїхали ще на початку вторгнення й подорослішали за кордоном. Попри те, що загальна чисельність молодиків віком від вісімнадцяти до двадцяти чотирьох років в Україні наразі становить близько одного мільйона осіб, надії на суттєве поповнення лав армії є цілковитою ілюзією. Значна частина з них здобуває освіту, а в разі зміни законодавства з’явиться величезна кількість тих, хто оформлюватиме догляд за хворими родичами задля отримання законної відстрочки. У сухому залишку реальна користь для фронту виявиться мінімальною, тоді як соціальна ціна буде надхмарною.

Головна небезпека полягає у фізичному винищенні наймолодшого покоління, яке є фундаментом для демографічного відтворення. Звертаючись до трагічного історичного досвіду Другої світової війни, науковиця нагадала, що найвищі показники смертності фіксувалися саме серед юнаків віком від вісімнадцяти до двадцяти років. Сьогоднішня високотехнологічна війна також не робить винятків: навіть за умови виконання бойових завдань за допомогою безпілотних систем та сучасного озброєння рівень загибелі серед молодого покоління буде значно вищим, ніж серед досвідчених та старших воїнів. Якщо держава кине у полум’я боїв двадцятирічних захисників, постає пряме й безжальне запитання – хто відновлюватиме націю та народжуватиме дітей у спустошених після війни містах. Шестидесятирічні чоловіки не зможуть забезпечити природний приріст населення, тому збереження генофонду залишається головною передумовою самого існування України на геополітичній мапі світу.