Вже другу добу польські перевізники блокують три пункти пропуску: “Корчова – Краківець”, “Гребенне – Рава-Руська”, “Дорогуськ – Ягодин” на кордоні з ЄС.
Учасники блокади вимагають повернення дозвільного режиму для українських перевізників та скорочення кількості дозволів до рівня, що існував до російського вторгнення в Україну (детальніше про вимоги польських перевізників можна почитати у цій статті).
Зважаючи на це, зараз нам дуже важливо спокійно декларувати і зафіксувати дві важливі тези.
Перше.
Україна не має наміру навіть обговорювати повернення до дозвільної системи.
Угода про лібералізацію вантажних перевезень була ратифікована та погоджена усіма членами ЄС і підписана між Європейським Союзом та Україною, а не якоюсь окремою країною.
Для тих, хто не пам’ятає, коротко нагадаю. До червня 2022 року кожен перевізник, який виїжджав до території Європейського Союзу, мав отримати дозвіл на перетин державного кордону з відповідними країнами ЄС.
Між тим, починаючи з 2016 року, після набрання чинності Угоди про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, Євросоюз став основним торговельним партнером України з питомою вагою товарообігу 40,8% від загального обсягу зовнішньої торгівлі.
Подальше зростання було обмежене нестачею дозволів на міжнародні перевезення, кількість яких за окремими напрямками або залишалась незмінною, або значно скорочувалась. Насамперед з країнами, з якими в нас спільні кордони: Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина, трохи менше Молдова.
Щорічно це призводило до того, що восени значно зростала вартість фрахту, українські та іноземні товаровиробники фізично не могли вивезти свою продукцію.
Наприклад, лише у 2021 році через кризу з польськими дозволами ми втратили до 500 млн євро тільки тому, що дозволи елементарно закінчились, а нові польська сторона давати відмовилась. Ринок тоді просто став.
Друге. Головною причиною підписання Угоди про вантажні перевезення автомобільним транспортом були порушення Угоди про поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Війна лише прискорила цей процес, за що ми вдячні усім нашим сусідам та партнерам.
Річ у тім, що відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Сторони не запроваджують умов взаємного доступу на ринок, які є більш обмежувальними у порівнянні з ситуацією, що склалася на дату, яка передує даті набрання чинності Угодою.
Тепер лише дві цифри: у 2016 році Україна мала квоту на 200 тис. польських дозволів, а вже у 2021 році ми отримали лише 120 тис. дозволів, при тому, що загальний товарообіг з країнами ЄС зріс майже на 45%.
Для повноти абсурду додам, що паралельно з тим польські колеги п’ять років поспіль збільшували відповідні квоти для перевізників з РФ та Білорусі.
Таким чином польська сторона прямо порушувала наші права, оскільки створювала умови, які були гіршими, ніж ті, які існували на момент набрання чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Окрім того, такі дії сусідів порушують статтю 5 “Свобода транзиту” Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, до якої Україна приєдналася 5 лютого 2008 року і яка передбачає свободу транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для міжнародного транзиту.
Саме тому ми ще восени 2021 року звернулись до Європейської комісії з проханням розпочати консультації за вищевказаним питанням.
Фактично дозвільна система була штучним бар’єром для здійснення вільної торгівлі, обмежуючи не лише двосторонню торгівлю, а й транзит наших товарів країнами ЄС.
І я дуже сподіваюсь, що ми ніколи не повернемось до цієї ганебної та дискримінаційної практики.
Практики, яка обмежувала нас у торгівлі з ЄС до широкомасштабної війни і може бити по нашій економіці зараз, коли автомобільний транспорт – головна артерія нашого експорту.
