Сьогодні, 25 січня, Володимир Зеленський відзначає день народження. Його президентська каденція припала на найскладніший період в історії незалежної України — від мирного часу й політичних експериментів до повномасштабної війни з Росією. Від політичного новачка, якого у 2019 році недооцінювали як опоненти, так і союзники, Зеленський пройшов шлях до лідера воюючої держави, що щоденно веде переговори про зброю, фінанси та виживання країни.
За роки на посаді президент ухвалював рішення, які визначали внутрішню стійкість держави, хід війни та місце України у світі. Частина цих рішень стала безумовними досягненнями, інші ж досі викликають гострі дискусії серед експертів і в суспільстві. Політологи, опитані Фокусом, окреслили ключові успіхи та головні помилки Володимира Зеленського без пафосу й поблажок — через призму конкретних управлінських рішень та їхніх наслідків.
Одним із головних внутрішньополітичних досягнень першого періоду президентства Зеленського експерти називають формування монобільшості у Верховній Раді у 2019 році. Політолог Олег Постернак наголошує, що це була унікальна ситуація для української політичної системи, яка дала президентові фактичний карт-бланш на швидке ухвалення рішень. Саме монобільшість дозволила скасувати депутатську недоторканність, ухвалити виборчий кодекс та запустити масштабні цифрові реформи. Окремо експерт відзначає запуск застосунку та екосистеми «Дія», які суттєво змінили взаємодію громадян із державою, зменшивши рівень бюрократії та пришвидшивши отримання послуг. До внутрішніх досягнень також зараховують інфраструктурний проєкт «Велике будівництво». Попри політичну критику, дороги, мости та соціальні об’єкти були збудовані, і цей результат залишається відчутним незалежно від політичних оцінок. Окремий блок позитивних оцінок стосується поведінки Зеленського на початку повномасштабного вторгнення. Політологи сходяться на думці, що у критичний момент суспільство потребувало публічного та активного лідера — і такого лідера отримало. Постійна присутність президента в інформаційному просторі, готовність брати відповідальність і рішення залишитися в Україні мали вагоме символічне значення. Ігор Рейтерович наголошує, що цей крок був важливим сигналом як для суспільства, так і для міжнародних партнерів, особливо на тлі попереднього українського досвіду втечі влади у кризові моменти. Саме це, за словами експерта, стало одним із факторів збереження керованості держави у перші місяці війни. Найбільш одностайні оцінки експертів стосуються зовнішньої політики. Політолог Віктор Таран називає формування міжнародної антиросійської коаліції ключовим досягненням Зеленського. За його словами, Україні вдалося зламати багаторічну систему російських дипломатичних і економічних зв’язків та забезпечити стабільну військову і фінансову підтримку Заходу. Важливою складовою цього процесу стала комунікаційна стратегія президента, який звертався не лише до політичних еліт, а й безпосередньо до громадян інших країн. Експерти також відзначають правильний розподіл ролей на початку війни. Зеленський зосередився на міжнародному та ресурсному напрямках, залишивши військове управління професіоналам. Це, на їхню думку, дозволило швидко організувати оборону, мобілізацію та нав’язати Росії асиметричну модель війни, частково перенісши бойові дії на територію країни-агресора.
Водночас президентство Зеленського супроводжувалося системними помилками. Найбільш болючою з них експерти називають кадрову політику. Олег Постернак і Ігор Рейтерович говорять про надмірну концентрацію довіри в руках вузького кола осіб, що призвело до управлінських перекосів, репутаційних криз і монополізації впливу. Небажання визнавати помилки лише поглиблювало ці проблеми. Окремий і надзвичайно чутливий блок критики стосується втручання у військове управління. Рейтерович називає переломним моментом перехід від дистанційної моделі до прямого впливу на армію, символом чого стало звільнення Валерія Залужного без чіткого публічного пояснення. Аналогічні питання виникали і щодо інших кадрових рішень у силовому блоці. Серйозною помилкою експерти вважають і недооцінку Росії до 2022 року. Спроби домовленостей і віра в дипломатичні механізми Кремля, за словами Постернака, виявилися хибними та коштували Україні часу. До цього додаються завищені сподівання на Захід, який, попри підтримку, не надав усіх необхідних ресурсів у критичні моменти. Віктор Таран окремо наголошує на провалі підготовки до повномасштабної війни та запізнілій мобілізації. Саме це, за його словами, призвело до найбільших територіальних втрат у перші дні вторгнення. Не меншою проблемою стала комунікація влади із суспільством. Оптимістичні заяви про швидку перемогу та повернення кордонів 1991 року не супроводжувалися чесним поясненням ризиків і тривалості війни, що з часом призвело до розчарування й втрати довіри.
У підсумку, оцінка президентства Володимира Зеленського залишається багатовимірною. Його досягнення охоплюють внутрішні реформи, кризове лідерство у 2022 році та безпрецедентну міжнародну підтримку України. Водночас системні управлінські помилки, кадрові рішення та проблеми з комунікацією стали серйозними викликами, наслідки яких держава відчуває й досі.