На півдні Італії, у регіоні Базиліката, височіє Крако — покинуте середньовічне місто, яке перетворилося з колись процвітаючого поселення на один із найвражаючих міст-привидів Європи. Його драматичне розташування на скелястому схилі між річками Агрі та Саландрелла-Кавоне і донині вражає туристів та митців своєю містичною атмосферою.
Крако бере свій початок ще з XIII століття і впродовж століть було осередком релігійного та культурного життя. Історики вважають, що місто могло мати зв’язок із орденом тамплієрів. В його архітектурі й досі відчутний відголосок тієї епохи: серед руїн збереглися фрагменти церков, монастирів, ринків і старовинної фортеці. Проте історія Крако — це також історія занепаду. Наприкінці XIX століття місто почало страждати від регулярних зсувів ґрунту. Кульмінацією стала катастрофа 1963 року, коли значна частина населення була змушена залишити домівки і переїхати до новоствореного поселення Крако-Пескьера. Експерти вважають, що причиною могли бути не лише природні чинники, а й втручання людини — зокрема, неправильне будівництво водогонів і земляні роботи.
Остаточна евакуація відбулася після повені 1972 року і руйнівних землетрусів у 1980-му. З того часу Крако перетворився на безлюдне місто, але не на забуте: його тиша та зруйновані вулиці приваблюють туристів, митців, істориків і кінематографістів з усього світу. Місто стало натхненням для великого кіно. Тут знімали сцени для фільмів “Квант милосердя” (із серії про Джеймса Бонда), “Страсті Христові” Мела Гібсона і культової італійської драми “Христос зупинився в Еболі”. У 2008 році Крако було включено до списку пріоритетних об’єктів Всесвітнього фонду пам’яток. Заради безпеки відвідувачів і збереження культурної спадщини вхід до міста суворо контролюється: туристи можуть потрапити туди лише з гідом і в захисній касці.
Сьогодні Крако — це не просто руїни. Це спогад про минуле, застигле в камені, про красу, яку не знищила навіть природа. І водночас — це нове життя міста, що знайшло друге дихання у мистецтві, туризмі та людській уяві.
