Україна могла б повчитися в Індії вмінню укладати спілки, які є реально вигідними для себе, пише економіст Олексій Кущ. Він аналізує угоду, яку Делі провернув із кількома країнами Європи — не наймогутнішими, але дуже багатими.
Майстер-клас від Індії, як треба розкривати свій внутрішній ринок і підписувати угоди про зони вільної торгівлі.
Нещодавно я писав, що Індія стане найбільшим і, мабуть, останнім, великим девелоперським проектом Заходу у 21 столітті. Що суттєво послабить шанси інших країн на залучення інвестицій Заходу.
США та Британія пропонують Індії інвестиції у “Шлях спецій” для створення глобальної альтернативи китайському Новому шовковому шляху.
ЄС пропонує Індії створення Зони вільної торгівлі.
Але Індія у якості партнера раптово обирає Європу і не обирає ЄС…
Стоп, скажете ви, що він, взагалі, несе, як таке може бути?
Може.
Визначально, було започатковано два проєкти євроінтеграції: континентальний та британський.
Британський проєкт швидко програв, і Британія стала учасником континентальної моделі, з якої потім вийшла.
А від британського проєкту залишився уламок у вигляді Європейської асоціації вільної торгівлі, в яку зараз входять лише чотири країни: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.
У всіх цих країн є мізки, а у двох — ще й великі гроші.
Наприклад, в Національному резервному фонді Норвегії накопичено більше трильйона доларів, отриманих від експорту нафти та газу.
А у Швейцарії є світова резервна валюта (швейцарський франк) і надпотужна банківська система.
Але ці країни готуються до зміни світової парадигми.
Норвегія — до закінчення нафтової ери.
Швейцарія — до завершення ери класичного, фіатного банкінгу та появи світу цифрових валют, включно із криптою. Що призведе до утворення принципово нового фінтеху.
Але повернемось до Індії.
Bloomberg пише про те, що: “Індія близька до укладення унікальної торговельної угоди, у межах якої невелика група європейських держав інвестує до 100 млрд дол. протягом 15 років в обмін на полегшений торговельний доступ до найбільш населеної країни світу”.
Мова про укладання угоди про зону вільної торгівлі між Індією та Європейською асоціацією вільної торгівлі, тобто з чотирма країнами: Швейцарією, Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном.
Тепер Індія планує зафіксувати юридичні зобов’язання сторін щодо інвестування.
“Якщо угоди буде досягнуто, вона стане першим випадком подібного інвестиційного зобов’язання, вписаного у договір про вільну торгівлю з Індією”.
Це дозволить створити понад один мільйон нових робочих місць.
Для Швейцарії та Норвегії — це можливість отримати доступ до величезного ринку збуту та запустити потужні проєкти промислового розвитку, адаптованого до шостого технологічного укладу.
До речі, Швейцарія вже має конкурентну промисловість. Тепер промислова платформа на новітніх технологіях може бути створена і в Норвегії.
Чисельність населення тут не проблема — згадаймо Словаччину.
Для Німеччини — це може бути ще одним ударом стосовно її глобальних перспектив.
Німеччина вже втратила вісь Берлін — Москва — Пекін. Тепер може втратити і ненароджену вісь Берлін — Анкара — Делі.
А тепер питання:
- Який обсяг інвестицій був вписаний в угоду про ЗВТ між Україною та ЄС?
- Який приріст робочих місць відбувся в Україні після укладання угоди про ЗВТ з ЄС?
Відповідь на перше питання: нуль.
Відповідь на друге питання: від’ємне значення.
Це не означає, що угоди про ЗВТ не треба підписувати. Але це означає, що під час укладання таких угод треба мати мізки та здатність захищати свої національні інтереси.
А не постійно прогинатись під мінливий, зовнішній світ…
