У Північній Кореї, де кожен крок суспільного життя регламентується політичною волею керівництва, поступки в сфері мобільності жінок стають справжнім символом змін. Хоча офіційні заяви з цього приводу мовчать, країна поволі — хоч і не без суперечностей — лібералізує доступ жінок до транспортних засобів.
За часів Кім Чен Іра, жінкам дозволялося лише регулювати дорожній рух — самостійне водіння залишалося забороненим. Та з приходом до влади Кім Чен Ина в 2012 році розпочалися перші кроки до змін. І хоча ситуація залишається далекою від рівноправ’я, вже сам факт допуску жінок до автошкіл є кроком уперед. За інформацією Daily NK, деякі автошколи почали приймати жінок за рекомендацією Соціалістичного союзу жінок. Щоправда, складати іспит доведеться чекати до 18 місяців, і права їм часто так і не видають. Ще у 1996 році жінкам заборонили їздити на велосипедах — формально через нещасний випадок із донькою чиновника. Але справжньою причиною стали уявлення про “непристойність”: спідниці, що майоріли на вітрі, вважалися занадто провокаційними. Жінкам не дозволяли носити й штани, тож поєднання велосипеда й традиційного одягу стало неприйнятним. Проте з часом заборона зникла. Сьогодні жінки в Пхеньяні та інших містах КНДР вільно користуються велосипедами та можуть носити штани. Більше того, навіть дружина лідера Лі Соль Чжу з’являється на публіці в брюках — сильний візуальний сигнал змін.
Пропаганда КНДР часто описує жінок як “квіти соціалізму”, підкреслюючи рівність і важливість їх ролі. Але реальність далека від цього ідеалу: формально рівні, жінки обмежені у свободах — як у виборі одягу, так і в доступі до транспортних засобів. Невелике послаблення — наприклад, згадка в партійній газеті 2021 року про дівчину-водія вантажівки — більше нагадує “контрольовану емансипацію”. Партія демонструє зміну, але не дозволяє їй вийти за встановлені рамки. Так, більшість жінок у КНДР і далі не мають можливості отримати водійські права, а транспорт часто залишається недоступним. Але вже сама поява велосипедисток і потенційних водійок вказує на певний соціальний рух, навіть у настільки закритому суспільстві.
Кім Чен Ин не зробив фемінізм державною політикою, але саме при ньому почалося повільне, обережне пом’якшення соціальних заборон. Жінки на велосипедах і в штанах більше не рідкість, а автошколи відкривають двері для тих, кому раніше це було заборонено.
Поки що це більше косметичні зміни, ніж реальне розширення прав, але вони свідчать: навіть у КНДР світ змінюється, хоч і в дуже повільному темпі.
