Неділя, 24 Листопада, 2024

Як виробництво озброєнь може підняти економіку України

У ЦЕНТРІ УВАГИ

Перед великим конфліктом, Україна систематично збільшувала свої оборонні витрати, проте це не призвело до прискорення економічного зростання.

Питання куди йшли публічні кошти та чому не відбувся ефект мультиплікатора є предметом нашого дослідження.

Велике число українців і експертів живе з переконанням, що війна негативно впливає на економіку та змушує її занурюватися в кризу на необмежений термін. Проте, дослідження англійського економіста Марка Гаррісона демонструє, що війна не завжди означає спад економіки.

Під час війни часто здійснюються реформи, які стимулюють економіку та виводять її з кризи. В багатьох випадках війна стає каталізатором економічного росту, особливо завдяки оборонним замовленням.

Проте, важливо, щоб після закінчення конфлікту уряд розвивав нові стратегії для підтримки економіки, інакше може настати стагнація.

Найбільш значущими користувачами війни з економічної точки зору стали США. З 1938 року їх ВВП зросло з $800 мільярдів до $1,474 трільйонів. Велика Британія показала менший зріст, з ВВП збільшився з $284 мільярдів до $331 мільярду.

У той же час, ВВП СРСР зменшився з $359 мільярдів до $343 мільярдів, проте треба пам’ятати про великі людські та матеріальні втрати, зазнані країною під час війни.

Аналізуючи ці цифри, можна побачити, що США мають стійке економічне зростання від 7% до 16% у цінах 1990-го року. У той час як СРСР відчував спад у 24% у 1942 році та зростання на 18,7% у 1944-му.

Порівнюючи ці дані з Україною за чотири роки війни на Донбасі (2014-2017), бачимо, що її ВВП середньорічно скорочувався на 8-9%, в той час як ВВП СРСР, США та Великої Британії зросли на +0,44%, +9,26%, +2,34% відповідно.

В 2013 році валютний еквівалент валового продукту України склав рекордні $183 мільярди, але стрімко знизився до $91 мільярда в 2015-му, згодом зрісши до $113 мільярдів в 2017 році. У цей період Україна втратила практично $71 мільярд валового продукту.

В період між 2014 і 2017 роками, який можна назвати найбільш турбулентним з точки зору військової активності на Донбасі, військові витрати в СРСР суттєво зростали. Частка військових витрат у ВВП збільшилася з 2,1% у 1932 році до 32,8% у 1942 році. До 1947 року цей показник скоротився до 11,7%.

Щодо військових витрат, СРСР випереджав американців, але поступався британцям і значно відставав від Німеччини. У деяких роках німецькі витрати на військові потреби перевищували навіть ВВП країни – наприклад, у 1944 році цей показник становив 138%.

Сучасні твердження деяких експертів про необхідність практично повного залучення економіки до виробництва зброї не відповідають дійсності. Досвід нацистської Німеччини підтверджує, що аномальне збільшення витрат на військові цілі свідчить про наближення поразки, а не перемоги.

Однією з причин постійних криз економіки України є відсутність кореляції між зростанням витрат на оборону і ВВП. Це пояснюється тим, що значна частина державних оборонних витрат спрямовується не на вітчизняне виробництво військової техніки, а на закупівлю зарубіжної.

До війни, підприємства Укроборонпрому перебували в системній кризі: вони мали проблеми з опаленням взимку та несплату заробітних плат. Завдяки реформам у секторі оборонної промисловості, проведеним у 2019-2021 роках, ситуація поступово змінюється.

У Росії значна частина бюджетних коштів спрямовується на виробництво нової військової техніки. Це сприяє ефекту мультиплікатора, коли кожен витрачений рубль у секторі військово-промислового комплексу призводить до значного збільшення ВВП. У той же час, Україна в основному закуповувала військове обладнання за кордоном, що не мало такого ж впливу на економічне зростання.

З початку 2014 року жоден новий літак не був введений у експлуатацію, і наші курсанти, маючи за собою кораблебудівні заводи, були змушені літати на застарілій техніці, ризикуючи власним життям. Також ми повністю перейшли на імпорт в області кораблебудування.

Нещодавні події в Нагірному Карабасі показали, що Азербайджан, вкладаючи приблизно $29 мільярдів у військову техніку з середини 90-х років та виділяючи $2-2,5 мільярдів на рік на оборонний сектор, досяг військової переваги над Вірменією. Це відбулося завдяки злагодженим діям ротних тактичних груп спеціального призначення, які у взаємодії з артилерією і бронетехнікою здійснювали флангові атаки і захоплювали домінуючі позиції.

Обсяг витрат на оборону в Азербайджані зростав з 4,5-5% ВВП в період 2010-2015 років до 5,4% ВВП у 2020 році. У той же час, щодо припливу інвестицій, деякі країни, що перебувають у війні чи під загрозою конфлікту, привертали значні іноземні інвестиції. Наприклад, Мозамбік та Ліван, поруч із Україною, залучали приблизно такий же обсяг іноземних інвестицій.

Подібно до України, інші країни також залучали від 2 до 4 мільярдів іноземних інвестицій. Підсанкційний Іран та країни, які відомі своїм високим рівнем ризику, такі як Ізраїль та Південна Корея, залучали навіть більше капіталу.

Це ще раз підтверджує, що для інвесторів ключовими факторами є зручність входу на ринок та співвідношення між прибутком і ризиком, переважною вагою над останнім.

Нобелівський лауреат Дан Шехтман, як зазначав у своїх лекціях, вважає, що в Ізраїлі армія є катализатором інновацій та важливим фактором, який стимулює попит на них. Розвиток військово-промислового комплексу не тільки сприяє науковим досягненням, але й підтримує систему освіти та медицини.

Проте в Україні така система так і не була реалізована, що призвело до парадоксального явища – кризи у національному військово-промисловому комплексі, особливо у секторах авіації, ракетобудування та кораблебудування, при зростанні державних витрат на оборону перед війною.

Актуально